ІВАН ДРАЧ
КРИЛА
Через ліс-переліс,
через море навкіс
Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому - шапку смушеву,
кому - люльку дешеву,
Кому - модерні кастети,
кому - фотонні ракети,
Кому - солі до бараболі,
кому - три снопи вітру в полі,
Кому - пушок на рило,
а дядькові Кирилові - крила.
Був день як день, і раптом - непорядок,
Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серпі - туга,
А в дядька в серці - тіні.
(Кому - долю багряну,
кому - сонце з туману,
Кому - перса дівочі,
кому - смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові, прости Господи,-
крила).
Жінка голосила: "Люди як люди.
їм доля маслом губи змастила.
Кому - валянки,
кому - мед од простуди,
Кому - жом у господу,
а цьому гаспиду,
прости Господи,- крила?!"
Так Кирило до тями брів,
І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
І крила обтяв об колоду.
Та коли захлинались сичі,
Насміхалися зорі з Кирила,
І, пробивши сорочку вночі,
Знов кипіли пружинисті крила.
Так Кирило з сокирою жив,
На крилах навіть розжився -
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.
А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була небезкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
(Кому - нові ворота,
кому - ширшого рота,
Кому - сонце в кишеню,
кому - дулю дешеву,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові - не пощастить же
отак чоловікові! - крила.)
Юля, не втрачай свої крила Щоб твоя муза була небезкрила,
