ІВАН ДРАЧ
КРИЛА

           Через ліс-переліс,
           через море навкіс
           Новий рік для людей подарунки ніс:
           Кому - шапку смушеву,
           кому - люльку дешеву,
           Кому - модерні кастети,
           кому - фотонні ракети,
           Кому - солі до бараболі,
           кому - три снопи вітру в полі,
           Кому - пушок на рило,
           а дядькові Кирилові - крила.
            
           Був день як день, і раптом - непорядок,
           Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.
           Пробивши вату, заряхтіли радо,
           На сонці закипіли сині крила.
           Голодні небом, випростались туго,
           Ковтали з неба синє мерехтіння,
           А в дядька в серпі - туга,
           А в дядька в серці - тіні.
           (Кому - долю багряну,
           кому - сонце з туману,
           Кому - перса дівочі,
           кому - смерть серед ночі,
           Щоб тебе доля побила,
           а Кирилові, прости Господи,-
           крила).
            
           Жінка голосила: "Люди як люди.
           їм доля маслом губи змастила.
           Кому - валянки,
           кому - мед од простуди,
           Кому - жом у господу,
           а цьому гаспиду,
           прости Господи,- крила?!"
            
           Так Кирило до тями брів,
           І, щоб мати якусь свободу,
           Сокиру бруском задобрив,
           І крила обтяв об колоду.
           Та коли захлинались сичі,
           Насміхалися зорі з Кирила,
           І, пробивши сорочку вночі,
           Знов кипіли пружинисті крила.
           Так Кирило з сокирою жив,
           На крилах навіть розжився -
           Крилами хату вшив,
           Крилами обгородився.
           А ті крила розкрали поети,
           Щоб їх муза була небезкрила,
           На ті крила молились естети,
           І снилося небо порубаним крилам.
           (Кому - нові ворота,
           кому - ширшого рота,
           Кому - сонце в кишеню,
           кому - дулю дешеву,
           Щоб тебе доля побила,
           а Кирилові - не пощастить же
           отак чоловікові! - крила.)

Юля, не втрачай свої крила  Щоб твоя  муза була небезкрила,

Ненависть з часом вщухає, образа минає, злість згасає, а розчарування назавжди віддаляє людей один від одного...

З усіх надій під кінець залишається одна - на відпущення гріхів.